ПОНЯТТЯ «МОВНА СТІЙКІСТЬ»: РОЗВИТОК ЗМІСТУ І ЗМІНА МОВНОЇ ФОРМИ ПІД ВПЛИВОМ НОВИХ ДЖЕРЕЛ АНАЛІЗУ

Анотація

Стаття присвячена розкриттю оновленого змісту  поняття і зміні його форми до терміна «мовна стійкість індивіда, групи, народу». В основу теоретичної бази аналізу покладено положення українських мовознавців про потребу розвитку методики викладання фахових дисциплін для формування професійної компетентности магістрів-філологів та про перебіг формування  теорії мовної стійкости. Джерела аналізу – щомісячні випуски журналу «Нові дні» за період 1950–1969 рр. (редактор Петро Волиняк), які не були досліджені з соціолінгвістичної перспективи. Для розкриття нових ознак змісту поняття, зафіксованих у текстах журналу, застосовані якісні методи: метод вибірки, елементи дискурс-аналізу та контекстуально-інтерпретаційного аналізу. Мовознавці з’ясували зміст поняття «мовна стійкість» щодо індивіда та народу, однак висновки автора засвідчують ще про мовну стійкість як ознаку групи (спільноти) українців у різних країнах поселення. Отримані в статті  результати сприяють розвитку не тільки мовознавчої теорії про зв’язки мови, мовної стійкости та ідентичности, але й кодифікації соціолінгвістичної терміносистеми і розширенню  прикладів для ілюстрації  змісту поняття в різних дисциплінах соціолінгвістичного циклу.