МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ СЛОВ'ЯНСЬКИХ МОВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПЕРЕКЛАДУ

Анотація

У статті досліджено деякі труднощі викладання слов'янських мов, запропоновано способи їх подолання, розглянуто особливості перекладу споріднених мов. У представленому дослідженні профілактика міжмовної інтерференції вбачається як важлива складова вивчення будь-якої нерідної мови, при цьому доцільно враховувати, що особливо гостро ця проблема стоїть у разі конфронтації мов з близьким лексичним складом. Доведено, що доцільно застосовувати порівняльний підхід до відбору та опису лексичного матеріалу, а також те, що зіставлення лексичного складу споріднених мов дозволяє зосередитись на тих явищах, які можуть викликати помилкові асоціації при вивченні слов'янських мов (польської, чеської, хорватської, білоруської, сербської, російської та ін.) та при їх перекладі українською мовою. З’ясовано, що у процесі підготовки всебічно освічених та професійно компетентних філологів-славістів значну роль відіграє теорія та практика перекладу з близькоспоріднених мов. Встановлено, що лінгвістичне вивчення міжслов'янського перекладу дозволяє виявити конотаційні відмінності в близьких мовах і показати особливості національної мовної картини світу для кожної з мов, а порівняльне вивчення слов'янських мов необхідно враховувати в методиці їх викладання. В результаті дослідження запропоновано процедуру роботи над лексикою близькоспоріднених мов, яка включає вивчення семантичних особливостей міжмовних омонімів слов'янських мов. У цьому контексті встановлено, що особливістю засвоєння таких лексичних одиниць є вивчення не лише значення слів, але й розуміння законів функціонування, за якими мовні явища співіснують та знаходяться у взаємозв'язку та взаємодії. Тому така процедура передбачає різні підходи та методи вивчення мови з урахуванням рівня підготовки студентів.