СЮЖЕТНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ РУХУ ОПОРУ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ЛІРИКИ ДИСИДЕНТА ТАРАСА МЕЛЬНИЧУКА)

Анотація

У сучасному літературознавстві актуалізовано проблеми поколіннєвих переживань, причетності авторів до тих чи тих поколінь, штучної перерваності зв’язку між ними в СРСР та динаміки відновлення в добу Незалежності. Сюжетна поезія випала з поля зору науковців, хоча знаходилася під безпосереднім впливом згаданих ознак, містила в собі чимало суперечностей, адже сюжет був зручним інструментом типової підсовєтської вульгарної соцреалістичної поезії. Подієвою, так званою зовнішньою, сюжетністю щедро користалися, пишучи вірші, відлигівці-офіційники, її практично відкидали дисиденти та оминали герметисти, опираючись на внутрішню, емоційну подієвість. Це вплинуло на формування багатовимірності поколіннєвих переживань постепохи. Образно-символічний лад поезії руху опору став більш виразним, аніж процесуальність, що втратила причинно-наслідкову деталізацію, а внутрішній сюжет став, по суті, проєктуванням кодів на основі вибудуваного образно-символічного ладу. Тому лірика безпосередніх учасників руху опору, себто в’язнів сумління, витісненого покоління й герметистів, поетів кількох гілок руху опору, котрі символічно переплелися, явила собою певну символічну цілісність, оскільки чимало письменників-дисидентів були кваліфіковані як причетні до витісненого покоління та до герметики. Тарас Мельничук, в’язень Пермських таборів, зокрема, був автором відкритої та прихованої лірики, де привалювали то зовнішні, то внутрішні сюжети з послідовним моделюванням етнокодів, із домінантою образу Карпат, із реліктовим мольфарством, яке протиставляв шаманізму (котре неможливо було би інтерпретувати й пояснювати позасюжетно, без зовнішнього перебігу подій та зв’язку явищ і без внутрішньо-спазматичного тонування з динамікою та герметизацією), що в результаті дало унікальне, дискурсне вираження авторської позиції.