ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЛАСНИХ НАЗВ

Анотація

Незважаючи на наявність достатньої кількості досліджень, комплексної праці, в якій була б узагальнена інформація про граматичні особливості власних назв української мови, ще немає, хоча потреба в таких висновках беззаперечна, чим і визначається актуальність теми нашої наукової статті.

Мета дослідження – систематизувати морфологічні та синтаксичні особливості пропріальних одиниць української мови.

Під час роботи використано методи класифікації і систематизації (при групуванні власних назв), описовий із використанням стратиграфічного, генетичного, етимологічного, словотвірного, формантного, порівняльного та інших прийомів (для характеристики українського ономастикону) та прийом кількісних підрахунків (при визначенні продуктивності різних типів пропріальних одиниць).

У процесі дослідження встановлено, що граматичні атрибути онімів нерозривно пов’язані з аналогічними ознаками загальних назв, однак доречно підкреслити і їхню специфіку.

Зокрема, власні назви мають низку диференційних характеристик у виокремлені лексико-граматичних і граматичних категорій, а основними типами словозміни є відмінюваний (іменниковий та іменниково-прикметниковий), відмінювано-незмінний (конструкція «іменник + іменник») та незмінний (передусім коли пропріальна одиниця комбінується з апелятивом, що вказує на денотат). Часто фіксуємо апелятивацію, рідше – плюралізацію онімної лексики.

Для онімів домінантною є синтаксична роль підмета, додатка, означення, прикладки, обставини місця та звертання (за семантико-синтаксичними критеріями – субстанціальних суб’єктних, об’єктних й адресатних та вторинних атрибутивних, вокативних й адвербіальних локативних синтаксем). Саме для пропріативів характерні складені моделі, зокрема назви-словосполучення і предикативи.

У наступних студіях узагальнювального характеру можуть бути більш детально описані фонетичні, лексичні та інші особливості власних назв.