ТРАВМА ВІЙНИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Анотація

Стаття присвячена розгляду літературознавчої інтерпретації російсько-української війни, відтвореної в авторських текстах останніх років. З огляду на те, що воєнні дії ще тривають, змінюється й досвід цієї війни її учасниками, спостерігачами, а також трактування цього воєнного досвіду. Фундаментальна проблема глобального, національного українського та індивідуального вимірів російсько-української війни знайшли й продовжують знаходити своє відображення у творах мистецтва, що свідчить про динамічний процес культурної рефлексії від травми війни. У статті зосереджено увагу на особливостях еволюції літературної рецепції такої історичної події, як російсько-українська війна, на її розумінні крізь призму пам’яті минулого, культури та суспільно-політичних реалій. Автори статті виокремлюють два найбільш виразних етапи культурної рецепції війни: колективний вимір війни та індивідуальний вимір війни. Важливим є акцент на травматичному досвіді як персонажів ветеранської прози, так і українського суспільства загалом. У статті здійснено спробу простежити, як відображується війна в мистецтві, зокрема у літературі. Автори доходять висновку, що спочатку війна сприймалася як наслідок конфлікту посттоталітарної пам’яті в українській культурі, згодом як суспільна національна травма і, зрештою, як індивідуальна травма на рівні окремої долі та досвіду, яка реалізується у ветеранській прозі, на якій зосереджено основну увагу в цій розвідці. У статті зазначається, що причини появи ветеранської прози, яка належить до індивідуального виміру війни, полягають скоріше у потребі рефлексії, ніж у бажанні написати художній твір. На думку авторів статті, саме тому багато творів не є в повній мірі художніми, дуже близькі до документальних, а їхній жанровий акцент схожий на щоденники або мемуари.