ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНІ АСПЕКТИ ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЕПІСТОЛЯРІЮ

Анотація

У статті зроблено спробу простежити основні історико-літературні аспекти приватного листування письменників від античності до другої половини ХІХ ст. Наголошується, що традиція літературної епістолографії походить з Стародавньої Греції та Риму, а приватне письменницьке листування на теренах України має глибинну ґенезу й давні традиції побутування. Вже у давній українській літературі одним із поширених жанрів був епістолярний. Його становлення, очевидно, відбулося ще в період Київської держави. Наступне піднесення української епістолярної творчості пов’язане з іменами ренесансних гуманістів ХV–ХVІ ст. Ю. Котермака (Дрогобича) та С. Оріховського. Ескалація національно-релігійного протистояння на українських землях наприкінці ХVІ ст. зумовила розвиток полемічної літератури, через яку і продовжує свій історичний розвиток епістолярний жанр. Українська епістолярна спадщина ХVІІ – початку ХVІІІ ст. представлена головно кореспонденціями гетьманів П. Конашевича (Сагайдачного), І. Мазепи, П. Орлика та інших. Починаючи із ХVІІІ ст., уже видається можливим детально простежити багатогранний процес формування українського епістолярного жанру. З того часу епістолярні тексти віддзеркалюють характерні риси еволюції національної літературної мови на основі живомовної стихії, активно виробляють свої жанрово-стилістичні ознаки. У праці «Про риторичне мистецтво» Ф. Прокопович уперше з-поміж вітчизняних дослідників сфокусовує увагу на епістолографії – розглядає специфіку письменницького листування, пробує простежити його структуру й виокремити різновиди. Яскравим зразком української епістолографії ХVІІІ ст. є листовний набуток Г. Сковороди, який посідає чільне місце у філософсько-літературній спадщині мандрівного мислителя. Унікальним явищем української літератури ХІХ ст. є приватне листування Т. Шевченка, яке вражає множиною і різноманіттям адресатів.